Гірник - Історія Міста

Гірник - місто районного підпорядкування, підпорядкований Селидівської міської ради.  Розташований на західному схилі Донецького кряжу, на річці Вовчій (лівій притоці Самари, басейн Дніпра), в 15 кілометрах на південний схід від Селидового, з яким його пов'язує асфальтована автомобільна дорога.  

 

Прилегла залізнична станція Цукуриха розташована на відстані 7 кілометрів у практично однойменному селищі Цукурине. Нинішнє місто Гірник було заcноване в 1938 році як шахтарське селище Соцмістечко. Зародження міста викликано освоєнням і розробкою вугільних покладів західного Донбасу. Уже в середині 19 століття в районі нинішнього Гірника геологами були виявлені поклади кам'яного вугілля. Власне тоді в цьому місці зародилися перші невеликі кам'яновугільні копальні, що належали поміщикам, а також тутешнім селянам. Але через те, що вони були нездатні витримати конкуренції великих шахт, які почали утворюватися в ці часи, а також через відсутність залізниць, ринків збуту і збитковості транспортування чорного золота гужовим транспортом, видобуток його тут незабаром припинилася. Однак геологічні дослідження в даному регіоні тривали і в другій половині 19 століття.


У 60-80-х роках гірські інженери брати Носови разом з магістром геології професором А.В. Гуровим і геологом академіком Г.П.Гельмерсеном, обстежуючи західну частину Бахмутського повіту, відкрили родовища, багаті кам'яним вугіллям. Видобуток його почалася зі спорудженням Катерининської залізниці. В кінці 19 - на початку 20 століть уздовж правого берега річки Вовчої виникло близько десяти дрібних вугільних копалень, що належали іноземним, російським, а також українським підприємцям. Однак масштабне освоєння даних родовищ, багатих кам'яним вугіллям, почалося тільки лише за часів Радянської влади. В кінці 20-х років в районі були виконані геологорозвідувальні роботи, в результаті яких трест «Донвугілля» в 1929-1930 роках запланував спорудження нових шахт. Їх проектуванням зайнявся Харьковсковський інститут «Гіпрошахт» (з 1937 року - «Южшахтопроект»).

 

У зв'язку із збільшеними потребами держави у вугіллі в 1938 році почалося швидкісне спорудження Курахівської групи шахт (№ 40, 42, 43), для чого в складі тресту «Донбасшахтобуд» створено окреме шахтобудівельне управління Курахівської проходки. Керівництво ним було покладено на кваліфікованих інженерів-шахтобудівників М.П. Токарєва, А.Г. Бєлова і А.А. Хохлова. У березні 1938 року головний інженер будуправління Курахівської проходки об'єднання «Донбасшахтобуд» А.Г. Бєлов в голому степу вбив перший кілочок розмітки майбутньої вугільної шахти «Кураховка» № 40. Розгорнулось будівництво першої з трьох запланованих шахт. Одночасно з цим працівники Рутченківського будівельного управління тресту «Донбассжилбуд» зводили житло для трудящих. Таким чином було покладено початок сучасному шахтарському місту Гірник.

 

Колектив шахтобудівників збільшувався щодня. На спорудження були кинуті найкращі бригади прохідників з різних Будуправлінь об'єднання «Донбасшахтобуд», а також вже працюючих шахт. Прибували робітники, колгоспники і службовці не тільки з довколишніх населених пунктів, але також з інших областей. Влітку 1938 року тут вже було понад 1200 будівельників. Трудитися доводилося у важких умовах: не вистачало житла, тому люди були змушені спочатку поселятися в наметах, в навколишніх селищах і хуторах (Ізмайлівка, Курахівка, Желанному, Новоселидівка), в на швидку руку зведених бараках. Однак всіх об'єднувала жага якнайшвидшої здачі шахти в експлуатацію з метою забезпечити країну чорним золотом. Було поставлено завдання спорудити шахту протягом одного року не дивлячись на те, що шахти подібної потужності раніше будувалися протягом 5-7 років.

 

Використовувалися передові методи організації робіт, були затверджені жорсткі графіки будівництва, повсюдно використовувалася механізація; все це дозволило збільшити темпи проходки шахтних стволів до 150 метрів за місяць, а також в короткий термін підготувати похилі і горизонтальні вироблення, індустріальним способом звести будівлі і наземні споруди шахт.

 

За рахунок самовідданої праці будівельників шахта № 40 «Курахівка» введена в експлуатацію в рекордно короткий час - всього за 9 місяців. 22 січня 1939 року шахта видала на-гора перші тонни чорного золота. Шахта була обладнана новітньою технікою - стрічковими конвеєрами, вирубмашинами. Перший час шахта давала 312 тонн вугілля на добу при розрахунковій потужності 1000 тонн, а перед війною - 510 тонн. Потихеньку формувався шахтарський колектив: на вугільній шахті залишилося працювати багато будівельників, перейшла сюди також частина досвідчених гірників з навколишніх шахт, приєдналися молоді кадри. На початку листопада 1939 року на вугільній шахті № 40 працювали 428 працівників.


Колектив шахти № 40 наполегливо працював за збільшення обсягів видобутку вугілля, активно брав участь в якнайшвидшому досягненні розрахункової потужності підприємства - гірники працювали не шкодуючи сил, ... 7 квітня 1940 здана в експлуатацію споруджена також авральним способом шахта № 42 «Курахівка». Потрібно підкреслити, що її будівництво було розгорнуто на початку 1939 року. Підрублювання і транспортування кам'яного вугілля тут були абсолютно механізовані. У січні 1940 року будівельники під керівництвом інженера X.І. Бумажного забили перші кілочки для спорудження шахти № 43 «Курахівка». У роботу вона була здана вже в наступному, 1941 році.


Посеред степу, в кілометрі на схід від шахт, росло селище гірників. Вже наприкінці 1938 року будуправління об'єднання «Донбассжілбуд» здало для заселення перші 60 одноповерхових житлових будинків для гірників. Новостворене гірницьке селище отримало назву - Соцмістечко. Воно знаходилося в підпорядкуванні у Новоселидівської сільської Ради Селидівського району. Разом із зростанням промисловості збільшувалася і чисельність населення шахтарського селища. Якщо в січні 1939 року в ньому проживало 860 чоловік, то влітку 1941 року вже було 5 тисяч жителів. На той час тут було зведено нове житло для шахтарів: 6 двоповерхових і 56 двоквартирних фібролітових будинків, 21 будинок для інженерно-технічних працівників, а також гуртожиток для молодих гірників. Також в той час в Соцмістечку працювали два магазини, середня школа, лікарня, клуб. У 1958 році Соцмістечко, а також прилеглі до нього селища Комсомольський, Жовтневий, Первомайський, Перемога і Проммайданчик перетворені в місто з сучасною назвою - Гірник.


У повоєнні роки тут побудовані шлакоблочний завод (закритий у 2008 році), комбінат будівельних виробів і хлібокомбінат (закритий у 2002 році). Спокійне творче життя текло своєю чергою, населення гірницьких селищ збільшувалася, а разом з тим розростається й селище. На вугільну шахту прибували все нові і нові працівники з різних регіонів нашої країни, поповнюючи дружний колектив трудівників шахтарського селища. Але підступний напад фашистської Німеччини на СРСР поклало кінець мирній праці населення. У перші дні Великої Вітчизняної війни практично всі чоловіки були мобілізовані в ряди Червоної Армії. Багато гірників пішли на фронт добровольцями; частина шахтарів увійшли до складу 383-ї стрілецької дивізії, формування якої було розпочато в серпні 1941 року.


Героїчно боролися солдати- жителі Соцмістечка - на фронтах Великої Вітчизняної війни. З них 93 нагороджені бойовими орденами і медалями, в тому числі і орденами Червоної Зірки. Багато шахтарів Соцмістечка загинули на полях битв в боях за Батьківщину ... Слідом за перемогою над німецькими окупантами у Великій Вітчизняній війні в Соцмістечко стали повертатися його ветерани, які з ентузіазм взялися відновлювати рідне місто, зруйноване жахливою війною.


В даний час населення становить приблизно 13,7 тис. осіб (приблизно, так як останній офіційний перепис населення в наших краях проводився в «далекому» 2006 році). При цьому місто займає 41-е в області і 313-е місце в країні за чисельністю населення серед усіх населених пунктів. Щільність населення тут становить 2686 чол. / км².


Економіка міста, та й усього регіону, в основному тримається на видобутку кам'яного вугілля (ОП Шахта «Курахівська» ДП «Селідоввугілля»). Більше 60% працездатного населення працюють в промисловості. Понад 55% населення працюють на підприємствах, розташованих за межами міста.


Основними визначними пам'ятками шахтарського міста Гірник є:

Стадіон «Авангард»;
Спортклуб імені Шведченко (вул. Донецька);
Палац культури (вул. Донецька);
Св. Хрестовоздвиженський храм;
Гірняцька міська лікарня (вул. Радянська);
ЗОШ № 17;
ЗОШ № 18 (колишня школа-інтернат);
ЗОШ № 19 (з травня 2010 року - школа ім. Т. М. Ялового);
 Дитяча музична школа;
 Палац Дитячої та юнацької творчості;
 Дитячий майданчик «Морська держава»;
 Професійно-технічне училище № 144;
 Пам'ятник Скорботній матері - братська могила (в міському сквері);
 Пам'ятник невідомому солдату - братська могила (біля дитячого майданчика);
 Міський сквер;
 Пам'ятний меморіал загиблим шахтарям (в міському сквері);
 Пам'ятник визволителям Донбасу (на однойменному проспекті);
 Шахта «Курахівська» ДП «Селідоввугілля»;
 Дорожній покажчик міста Гірник;
 Музей «Берегиня» (в ЗОШ № 18).

Крім цього соціальна сфера міста представлена трьома дитячими садками: «Малюк», «Горобинка» та «Топольок»;будинком престарілих (колишній дитячий садок «Оленка»), а також Міською дитячою бібліотекою. 


 

 
 
 
Вїзд до міста
 
Міська Рада
 
Дом Побуту
 
Пошта
 
 
 
Управління Шахти
Крамниця Чайка
Школа 17


 

Місто Гірник має наступні географічні координати - 48º03 'с. ш. 37º22 ' с.д. і територію площею 5,1 км².

Відстань до міста Донецьк автомобільними дорогами становить 50 км, до Києва - 702 км, а по ж. д. шляхах відповідно 56 і 825 км.

Місто має телефонний код +3806237 та поштові індекси 85487, 85488. 

 

Гірник розташований в часовому поясі GMT + 2 ч (+ 3 ч з урахуванням переведення годинників на «літній час»).
Міським головою є Коваленко Сергій Володимирович, а будівля Гірницького міської ради знаходиться за адресою: м Гірник, вул. Володимирська, 2.